Експорт для будь-якої країни - це джерело валютних надходжень, імідж, розвиток бізнес-середовища. Український експорт становить майже 50% ВВП. Ми маємо експортно орієнтовану і досить відкриту економіку. Якщо експорт скорочується, це негативно відбивається на нашому платіжному балансі та макрофінансовій стабільності.
Так, структура українського експорту змінюється, і все ж наш експорт, як і раніше, переважно сировинний (частка сировинних товарів у загальному обсязі експорту торік становила 70%), а бути експортером - це, як і раніше, прерогатива великого бізнесу. Сировинна спрямованість експорту не дає змоги Україні забезпечити своє економічне зростання, а наша економіка продовжує бути вкрай вразливою до зовнішніх впливів.
У 2017-му Україна отримала Експортну стратегію до 2021 р. Уряд затвердив дорожню карту перспективного розвитку експорту з переходом від продажу сировинних матеріалів до постачання готової наукомісткої та інноваційної продукції на нові перспективні зовнішні ринки. У рамках реалізації стратегії створено Раду експортерів та інвесторів при МЗС України, офіс із просування експорту при МЕРТ, Експортно-кредитне агентство при "Укрексімбанку". Стратегія (документ є у відкритому доступі) містить багато позитивних намірів у плані створення умов і розвитку послуг для підтримки бізнесу. Але поки що ці кроки багато в чому представлені тільки на папері.
Об'єктивно, аналізувати реалізацію Стратегії, схваленої майже рік тому, ще зарано. Але за наявності такої складної ситуації з економікою, важливо, щоб кроки уряду не були запізнілими. Ринок самостійно не вирішить усі наші проблеми, розвитком економіки треба займатися. З цієї причини, реальні та потенційні експортери поспішають підштовхувати державні офіси до ефективних дій. Держава зі свого боку не повинна демонструвати пасивність. Вона не повинна втручатися, але повинна стимулювати бізнес до розвитку. Адже, правду кажучи, певна частина українських компаній ще застигла в минулому, і ментально, і організаційно, і технологічно.
Так, у бізнес-середовищі до Стратегії ставляться обережно і навіть з великою часткою скепсису. Пояснення просте: український підприємець звик розраховувати на себе, не покладатися на плече держави, зокрема, пробиваючи дорогу на нові ринки. До слова, подібна ситуація - не правило для розвинених країн. У таких країнах розуміють, що експортно-імпортні потоки є лакмусовим папірцем їхнього рівня розвитку. У таких країнах активно лобіювати інтереси національних виробників вважається хорошим тоном. У цьому контексті використовується широкий спектр заходів (гласних і негласних), зокрема методи прямої (податки, мита, квоти, кредитування, субсидії) і непрямої (інформування, консультації, організація виставок) підтримки.
Поки що не дуже зрозуміло, які акценти робитимуть наші стратеги з МЕРТ. Можливо, вони звернуть увагу на середній і малий бізнес. Саме так і вчинили в Німеччині, де експорт формує переважно середнє підприємництво. Є безліч прикладів невеликих компаній, які стали світовими лідерами в певних нішевих сегментах. Їхнє лідерство засноване на спеціалізації та постійних інноваціях. Вони можуть слугувати і частиною виробничого ланцюжка великих корпорацій. Але, можливо, наші стратеги сфокусуються здебільшого на підтримці великого бізнесу, що вже має досвід продажів за кордоном. У будь-якому разі, у зв'язці держава і бізнес не повинно бути ніякої заангажованості або ідеологічної домішки, тут все має бути прагматично і з максимальним ефектом для національної економіки.
Поки що не зовсім зрозуміло, чому досі не запущено роботу ЕКА. Це завдання, яке має бути вирішене "сьогодні на вчора". Крім того, у бізнесу немає чіткого розуміння, наскільки прозорими будуть підходи при кредитуванні експорту.
Болюче для експортерів, як і бізнесу загалом, пріоритетне питання здешевлення вартості кредитних ставок. За цією лінією роботу уряду поки що не можна назвати результативною. І тут усі сторони адекватно розуміють, що немає сенсу голослівно обіцяти зниження облікової ставки вже "завтра", але водночас можна звернутися до досвіду розвинених країн, де є принцип множинності процентних ставок. Треба шукати джерела і за кордоном, і всередині країни. Пояснення у вигляді "немає можливості", "складна ситуація" - слабкі виправдання для професіоналів в уряді, якщо вони такими є.
Незрозумілою є і реальна готовність урядового офісу не на папері, а на ділі відпрацьовувати такі важливі тонкощі, як взаємодія бізнес-асоціацій, галузевих спілок, ТПП з дипломатичними представництвами за кордоном. Такий механізм контактів у питанні просування експорту і бренду України як країни є критично важливим, зокрема з урахуванням перебування величезної кількості наших громадян, які проживають і працюють за кордоном, на досвід і знання яких можна і потрібно спиратися. Дипломати повинні бачити в особі громадськості партнерів, а не конкурентів. Адже, не секрет, що іноді представники бізнес-асоціацій і ТПП на кілька порядків професійніші, енергійніші, гнучкіші та прозорливіші за деяких наших шановних трудівників дипломатичної ланки.
У рамках Стратегії для українського експорту затверджено довгий і короткий перелік пріоритетних країн. Також представлено низку країн, які МЕРТ визначив як "недоторговані". Однак в експертному середовищі нагадують і про "недоторговані" континенти, як-от величезний ринок країн Латинської Америки, який, на їхній погляд, недалекоглядно проґавили розробники Стратегії. Але ж наші європейські, американські та китайські партнери активно працюють у латиноамериканському напрямку. До речі, зокрема й наш найближчий сусід Польща, яка не тільки нарощує внутрішнє виробництво, а й активно займається просуванням своєї продукції на зовнішніх ринках, відкриває багато підприємств у третіх країнах. Лише один зі свіжих фактів: нещодавно в Аргентині завдяки інформаційній та консультаційній підтримці Польської агенції інвестицій і торгівлі (PITA) було побудовано завод світильників за участю польського капіталу.
Нині прогалину щодо Латиноамериканського континенту заповнюють на рівні громадських зусиль: проводять серйозний добір і аналіз комерційної інформації щодо потреб та імпортних можливостей південноамериканських країн, організації роботи на цих ринках, рівня цін, умов конкуренції, потенційних торгових партнерів, обговорюють і проблему безпеки бізнес-контактів. Цю роботу проводять у тісному взаємозв'язку та за підтримки партнерів - представників секретаріатів таких організацій як МЕРКОСУР, ЛАІ, Аргентинська конфедерація середнього бізнесу.
Наші експортери висловлюються і про те, що в контексті державної програми експортної політики було б актуально ініціювати створення в столицях світової торгівлі відповідної інфраструктури: торгових місій, торгових домів, торговельно-інвестиційних компаній, інформаційно-торгових центрів, складів. Подібні проєкти можна було б реалізовувати і на засадах співфінансування.
Так, Експортна стратегія як документ - не панацея для нас, будь-який документ здатні імплементувати в життя тільки люди. Коли дають оцінку країні, що вона рівневий світовий експортер - це завжди результат налагодженої командної роботи всієї держави. Якщо ми хочемо мати можливості на нових ринках, цим треба займатися предметно, системно, якісно, а не хвилеподібно, ситуативно чи з наскоку. Будь-який новий ринок треба підгортати й вирощувати поступово, але з напористою постійністю, бо принцип "сьогодні гроші, бажано подешевше, а завтра стільці" не пройде. Треба визнати, що поки що в цьому полягає велика проблема нашого мислення, як для функціонерів державних офісів, так і для самих експортерів. Але цю революцію у своїй голові ми повинні пройти, і ми її пройдемо, як пройшли багато країн цивілізованого світу.
ЕдуардЄфіменко
